Оптимісти сумують також,
Правда якось інакше… по-своєму…
Коли з неба ллє рясний дощ,
Вони також ллють сльози солонії…

Оптимістам дана печаль.
Особлива печаль, інакша…
І на кожнім стоїть печать,
І у кожного доля страшна…

Не такі вже вони й прості…
І сміються, хай плакати хочуть…
Хай з берези летять листи,
Хай вогнями палають очі…

Оптимісти не вірять в любов…
Ні у що оптимісти не вірять!
У них, просто, — гаряча кров!
У них менше слів, більше діла…

Оптимісти дуже слабкі!
Від того, що життя — не корито,
Їм у душі плюють дурні,
Від того вони часто розбиті…

І страждають вони, як ніхто
Від образ і погоди мінливої,
Їм би фільмів цікавих про «то»
І холодного пива з піною!

Оптимісти пробачать тебе,
Скажуть: «Брате, ну з ким не буває?!».
Тільки знай: то омана усе!
Видно, шось вони таки знають…

І, коли поміж огорож
Ти їх стрінеш з душою простою,
Памятай, що їм сумно також!
Правда, якось інакше… по-своєму…

© Паша Броський